Йосип Сталін - Серхіо Рамос
Товариш Сталін і захисник збірної Іспанії і мадридського Реала Серхіо Рамос.
Різниця між фотографіями приблизно 100 років.
Умів чи жартувати товариш Сталін?
Зі спогадів одного з охоронців Сталіна А. Рибіна.
1.) У поїздках Сталіна часто супроводжував охоронець Туків. Він сидів на передньому сидінні поруч з шофером і мав манеру робити вигляд, що в дорозі він спить. Як-то Ворошилов, що їхав зі Сталіним на задньому сидінні, оглянувшийся кілька разів на охоронця, то на Сталіна, голосно (що б охраник почув) зауважив:
- Товаришу Сталін, я не зрозумію, хто з вас кого охороняє?
- Це ще що, - відповів Йосип Віссаріонович, - він ще свій пістолет, кожен раз норовить, в кишеню моєї шинелі заштовхати - візьміть, мовляв, про всяк випадок!
Секретар Туків при цьому навіть не змінив пози, все так же сидів полуприкрыв очі.
2.) Одного разу Сталіну доповіли, що у маршала Рокосовського з'явилася коханка і це - відома красуня-актриса Валентина Сєрова. І, мовляв, що з ними тепер робити будемо? Сталін вийняв з рота трубку, трохи подумав і сказав:
- Що будемо, будемо... заздрити будемо!
3.) Сталін ходив з Першим секретарем ЦК Грузії А. В. Мгеладзе алеями кунцевській дачі і пригощав його лимонами, які виростив сам у своєму лимонник:
- Спробуйте, тут, під Москвою, виросли! І так кілька разів, між розмовами на інші теми:
- Спробуйте, хороші лимони! Нарешті співрозмовника осінило:
- Товаришу Сталін, я вам обіцяю, що через сім років Грузія забезпечить країну лимонами, і ми не будемо ввозити їх з-за кордону.
- Слава Богу, здогадався! - сказав Сталін.
4.) Конструктор артилерійських систем В. Р. Грабін розповідав мені, як напередодні 1942 року його запросив Сталін і сказав:
- Ваша гармата врятувала Росію. Ви що хочете - Героя Соціалістичної Праці або Сталінську премію?
- Мені все одно, товаришу Сталін.
Далі і те, і інше.
5.) Під час війни війська під командуванням Баграмяна першими вийшли до Балтики. Щоб піднести цю подію по пафосніше, вірменський генерал особисто налив у пляшку води з Балтійського моря і звелів своєму ад'ютантові летіти з цією пляшкою в Москву до Сталіна. Той і полетів. Але поки він летів, німці контратакували і відкинули Баграмяна від балтійського узбережжя. До моменту прильоту ад'ютанта в Москві про це були вже обізнані, а сам адьютант не знав - в літаку радіо не було. І ось гордий ад'ютант входить в кабінет Сталіна і пафосно проголошує: - Товаришу Сталін, генерал Баграмян посилає Вам воду Балтики! Сталін бере пляшку, кілька секунд вертить її в руках, після чого віддає назад ад'ютантові і вимовляє: - Віддай назад Баграмяном, скажи, нехай виллє там, де взяв.
6.) У 1939 році перегляд фільму "Поїзд іде на схід". Фільм - не дуже який: їде поїзд, постійно зупиняється на всіляких станціях і всі пасажири радісно співають на кожній станції пісню..
- А яка це станція? - запитав Сталін.
- Дем'янівка - відповів відповідальний за перегляд Большаков
- Ось тут я і зійду, - сказав Сталін і вийшов із залу.
7.) При розробці автомобіля "Перемога" планувалося, що назва машини буде "Батьківщина". Дізнавшись про це, Сталін іронічно запитав: "Ну і почім у нас буде Батьківщина? " Назва автомобіля відразу змінили.
8.) Обговорювалася кандидатура на пост міністра вугільної промисловості.
Запропонували директора однієї з шахт Засядька. Хтось заперечив:
- Все добре, але він зловживає спиртними напоями!
- Запросіть його до мене, - сказав Сталін. Прийшов Засядька. Сталін став з ним розмовляти і запропонував випити.
- З задоволенням, - сказав Засядька, налив склянку горілки: - За ваше здоров'я, товаришу Сталін! - випив і продовжив розмову.
Сталін трохи сьорбнув і, уважно спостерігаючи, запропонував другий. Засядька - хлобысь другий стакан, і ні в одному оці. Сталін запропонував по третій, але його співрозмовник відсунув свою склянку вбік і сказав:
- Засядька міру знає.
Поговорили. На засіданні Політбюро, коли знову постало питання про кандидатуру міністра, і знову було заявлено про зловживання спиртним запропонованим кандидатом, Сталін, походжаючи з трубкою, сказав:
- Засядька міру знає!
І багато років Засядька очолював нашу вугільну промисловість...
9) У перші місяці після закінчення війни, генерал-майор Олексій Сиднев доповідав Сталіну про положення справ. Сталін виглядав дуже задоволеним і двічі схвально кивнув. Закінчивши доповідь, воєначальник зам'явся. Сталін запитав: "Ви хочете ще що-небудь сказати? "
"Так, у мене особисте питання. У Німеччині я відібрав деякі цікаві для мене речі, але на контрольному пункті їх затримали. Якщо можна, я просив би повернути їх мені".
"Це можна. Напишіть рапорт, я накладу резолюцію".
Генерал-майор витягнув з кишені заздалегідь заготовлений рапорт. Сталін наклав резолюцію. Прохач почав гаряче дякувати.
"Не варто подяки", - зауважив Сталін.
Прочитавши написану на рапорті резолюцію: "Повернути майору його барахло. В. Сталін", генерал звернувся до Верховного: "Тут описка, товаришу Сталін. Я не майор, а генерал-майор".
"Ні, тут все правильно, майор "-відповів Сталін
Російська ривок при Сталіні.
Починаючи з середини сорокових років створюється цілий ряд інноваційних галузей, таких, як атомна, ракетна, обчислювальна техніка, електроніка, де ми, як мінімум, не поступалися США, а часто й випереджали. Всі інші країни були далеко позаду.
Якщо атомна бомби з'явилася в СРСР в 1949 році, через 4 роки після США, то перша в світі воднева бомба РДС-6 була вже радянської. Перша в світі атомна електростанція була введена в експлуатацію в СРСР влітку 1954 року, на рік раніше, ніж в Англії, і на 2 роки раніше, ніж у США. Тільки в СРСР були створені атомні криголами («Ленін» - 1959 р.). Єдиний в світі літак з атомним двигуном М-50А, що піднявся в небо в 1960 році, був створений в СРСР в ОКБ В. М. Мясищева. Лише атомні підводні човни з'явилися в США в 1955 році, на 3 роки раніше, ніж в СРСР.
Досягнення СРСР в ракетній техніці і космонавтиці, починаючи з першого супутника, запущеного в жовтні 1957 року, загальновідомі.
По своїй професії я дуже далекий від політики і економіки і є чистим технарем. Більше 50 років я займаюся створенням принципово нових засобів обчислювальної техніки або, як зараз прийнято говорити, розвитком комп'ютерних технологій. Недавно мене попросили написати статтю про історію створення і розвитку того напрямку обчислювальної техніки, яким я займаюся все життя. В ході роботи над цією статтею, систематизуючи свої спогади і вивчаючи ряд історичних матеріалів, я несподівано для себе виявив, що в радянській історії існує період феноменального розвитку науки, техніки і економіки в цілому.
Починаючи з середини сорокових років створюється цілий ряд інноваційних галузей, таких, як атомна, ракетна, обчислювальна техніка, електроніка, де ми, як мінімум, не поступалися США, а часто й випереджали. Всі інші країни були далеко позаду.
Якщо атомна бомби з'явилася в СРСР в 1949 році, через 4 роки після США, то перша в світі воднева бомба РДС-6 була вже радянської. Перша в світі атомна електростанція була введена в експлуатацію в СРСР влітку 1954 року, на рік раніше, ніж в Англії, і на 2 роки раніше, ніж у США. Тільки в СРСР були створені атомні криголами («Ленін» - 1959 р.). Єдиний в світі літак з атомним двигуном М-50А, що піднявся в небо в 1960 році, був створений в СРСР в ОКБ В. М. Мясищева. Лише атомні підводні човни з'явилися в США в 1955 році, на 3 роки раніше, ніж в СРСР.
Досягнення СРСР в ракетній техніці і космонавтиці, починаючи з першого супутника, запущеного в жовтні 1957 року, загальновідомі.
Вже в 1948 році, коли в США і Англії тільки розрізнені колективи займалися розробкою одиничних зразків комп'ютерів і в світі не було ще жодного діючого вироби, в СРСР за ініціативою Сталіна було створено Інститут точної механіки і обчислювальної техніки (ІТМ і ВТ) АН СРСР і Спеціальне конструкторське бюро N245(«СКБ-245»), як було написано в постанові Уряду: «. для розробки і впровадження у виробництво засобів обчислювальної техніки для систем управління оборонними об'єктами». У 1951 році створюється перша радянська цифрова обчислювальна машина МЕСМ - відразу як промисловий зразок. Слід зауважити, що перші промислові комп'ютери в США (UNIVAC 1) і в Англії (Ferranti Mark 1) також з'явилися в тому ж 1951 році. У 1953 році починається серійне виробництво машин БЕСМ, «Стріла» і М-2 (для військових застосувань), які знаходилися на рівні кращих американських комп'ютерів того часу і істотно перевершували комп'ютери інших країн.
Слід зазначити, що в 50-х роках і радянська електроніка була на високому рівні. Промислове виробництво напівпровідникових транзисторів в США почалося в березні 1958 року фірмою Fairchild Corp. при ціні $150 за штуку. А інформація про характеристики вітчизняних «кристалічних тріодів» була поміщена в шостому номері популярного журналу «Радіо» за 1955 рік, а в 1956 році, на два роки раніше, ніж в США, почалося промислове виробництво. Восени 1957 року я, будучи студентом третього курсу LETI, займався на кафедрі автоматики і телемеханіки практичної розробкою цифрових пристроїв на транзисторах П-16. До цього часу транзистори в СРСР були не тільки загальнодоступні, але і дешеві (в перерахунку на американські гроші менше долара за штуку).
Ще більш вражаючі успіхи економіки в цілому незважаючи на повну відсутність зовнішніх кредитів і мінімальні обсяги нафтових грошей (газових грошей тоді не було). Вже в 1947 році промисловий потенціал СРСР був повністю відновлений, а в 1950 році він виріс більш ніж в 2 рази по відношенню до довоєнного 1940 році. Жодна з країн, які постраждали у війні, до цього часу не вийшла навіть на довоєнний рівень незважаючи на потужні фінансові вливання з боку США. Наприклад, Японія досягла довоєнного рівня лише в 1955 році, хоча, якщо не вважати ядерних бомбардувань, серйозних руйнувань там не було. Лімітоване розподіл продуктів за картками було скасовано в СРСР в 1947 році, а в Англії, незважаючи на допомогу США, лише в 1954 році. У вересневому номері журналу «Нейшнл бізнес» ("National Business") за 1953 р. у статті Герберта Гарріса «Росіяни наздоганяють нас» зазначалося, що СРСР за темпами зростання економічної могутності випереджає будь-яку країну і що в даний час темпи зростання в СРСР в 2-3 рази вище, ніж у США. Роком раніше кандидат в президенти США Стівенсон оцінював положення таким чином, що якщо темпи зростання виробництва в сталінській Росії збережуться, то до 1970 р. обсяг російського виробництва в 3-4 рази перевищить американський. Зауважимо, що темпи зростання радянської економіки у післявоєнний період були набагато вище, ніж у довоєнний.
Але починаючи з середини 50-х років, ситуація різко змінюється. Знижуються темпи зростання, а в ряді областей виникають справжні провали. Ось як сказав про це в 1991 році японський мільярдер Хероси Теравама, звертаючись до радянських економістам: «Ви не говорите про основне, про вашу головній ролі в світі. У 1939 році ви, росіяни, були розумними, а ми, японці, дурнями. У 1949 році ви стали ще розумнішими, а ми були поки дурнями. А в 1955 році ми порозумнішали, а ви перетворилися в п'ятирічних дітей. Вся наша економічна система практично повністю скопійована з вашою, з тією лише різницею, що у нас капіталізм, приватні виробники, і ми більше 15% зростання ніколи не досягали, а ви ж при суспільній власності на засоби виробництва досягали 30% і більше. У всіх наших фірмах висять ваші гасла сталінської пори». З наведеного висловлювання можна зробити ряд висновків. У 1939 році в СРСР був розроблений новий метод підвищення ефективності економіки (МПЕ). МПЕ використовувався в більшості галузей народного господарства. МПЕ був ефективним як для соціалістичного, так і для капіталістичного устрою економіки, але для соціалістичного укладу ефективність МПЕ була вищою більш, ніж в 2 рази. У 1955 році Японія запозичила МПЕ, що і забезпечило її бурхливе економічне зростання за рахунок, перш за все, інноваційних технологій («японське диво»), а СРСР в тому ж році відмовився від МПЕ, що зумовило подальшу деградацію економіки. Отже, в СРСР з 1939 по 1955 рік застосовувався чарівний метод, що забезпечив безпрецедентний зліт економіки. Про цей метод в даний час не відомо абсолютно нічого, хоча в ті часи в СРСР він застосовувався повсюдно.
Моя трудова діяльність почалася в 1958 році, коли МПЕ вже був ліквідований, але я добре пам'ятаю розповіді товаришів по службі, які працювали в ті часи, коли МПЕ діяв. МПЕ був сукупністю добре продуманих матеріальних і моральних стимулів для активізації творчої активності мас, спрямованої на зниження собівартості і підвищення якості (поліпшення характеристик) розробляється або вже виробленої продукції. Система стимулів варіювалася залежно від галузі та типу підприємства. Однак у будь-якому варіанті ці стимули не поширювалися на начальників будь-якого рангу. Можливо, для керівних працівників була окрема система стимулів, але мені про це невідомо.
Матеріальні стимули в організаціях, що займалися розробками нової техніки, полягали в колективних та індивідуальних премії, що виплачуються відразу після приймання розроблюваного вироби державною комісією (буквально в той же день), якщо в акті комісії відзначалося поліпшення характеристик виробу по відношенню до технічного завдання. Для кожної характеристики, включаючи час розробки виробу і вартість розробки, була визначена преміальна шкала, відома розробникам ще до початку проектування. Наприклад, за кожен зекономлений кілограм ваги виробу в ОКБ-590, де мені довелося працювати, виплачувалося 500 рублів (половина місячного окладу інженера). Цю премію отримували всі члени колективу, що бере участь у проекті, в однаковому розмірі незалежно від посади. Існували й індивідуальні премії, необхідною умовою виплати яких була наявність раціоналізаторських пропозицій або заявок на винахід, завдяки яким і стало можливим поліпшення характеристик виробу. За кожну новацію авторам виплачувалася додаткова сума, кратна винагороди, отриманого кожним членом колективу, що не скасовувало і звичайних винагород за економічний ефект, отриманий від впровадження винаходу або раціоналізаторської пропозиції. Керівник проекту, як правило, не займав адміністративну посаду, також отримував додаткову премію. Моральні стимули полягали в тому, що особи, які забезпечили колективу отримання таких премій, прискорено просувалися по службі і в основному з їх числа призначалися керівники проектів. Одночасно застосовувалися і звичайні квартальні та річні премії. Необхідно відзначити і хороший моральний клімат в науково-технічних колективах. До людям, здатним до творчої роботи, колеги ставилися дбайливо, намагаючись звільнити їх від рутинної роботи без всяких вказівок начальства, так як успіхи одного поширювалися на всіх. Іншими словами, людина людині був другом. Тут розробники методу врахували сумний досвід стахановського руху, коли успіх одного боляче бив по кишені і статусу інших і в колективі починався розлад.
При відносно невеликих витратах ефективність МПЕ була винятково висока в усіх галузях народного господарства. Навіть в армії під час війни існувала жорстка шкала грошових виплат і нагород за особисту знищення техніки або живої сили противника, а також нанесення іншого шкоди (наприклад, взяття в полон офіцерів противника, що володіють важливою інформацією). В оборонній промисловості в роки війни одночасно з напруженою виробничою діяльністю велася безперервна робота по вдосконаленню технологічних процесів. Так, за 4 військових року собівартість виробництва більшості зразків озброєнь (літаки, танки і т.д.) була знижена в 2-3 рази. Навіть гвинтівка Мосіна, розроблена ще в XIX столітті, подешевшала в 1, 6 рази. МПЕ дозволяв у максимальній мірі використовувати творчу активність рядових виконавців і виявляти яскраві таланти. МПЕ застосовувався і в сільському господарстві на рівні радгоспів і МТС (машинно-тракторних станцій). Про це говорить відомий факт, що М.З. Горбачов отримав у сімнадцятирічному віці орден за прибирання врожаю.
Головною особливістю МПЕ було те, що при його використанні не тільки підвищувалася творча активність великого числа людей і виявлялися таланти, але також змінювалася психологія всіх членів колективу, а також взаємини в колективі. Будь-який член колективу усвідомлював свою значимість для загального процесу і з готовністю виконував будь-яку частину роботи, навіть в тому випадку, якщо ця робота не відповідала його статусу. Взаємна доброзичливість, прагнення надати допомогу один одному були цілком типовими рисами. По суті, кожен член колективу вважав себе особистістю, а не гвинтиком складного механізму. Змінювались і взаємини начальників з підлеглими. Замість наказів і вказівок начальник прагнув роз'яснити кожному підлеглому, яку роль у загальній справі відіграє ту роботу, яка йому доручається. По мірі становлення колективів і формування нової психології самі матеріальні стимули відходили на задній план і вже не були головною рушійною силою. Вважаю, що розробники МПЕ розраховували саме на такий ефект.
Все вищевикладене я знаю не з розповідей очевидців, а з особистих вражень. Хоча я прийшов в ОКБ-590 в 1958 році, через 3 роки після скасування МПЕ, але психологія - річ інерційна, і вона зберігалася тривалий час навіть при відсутності зовнішніх стимулів. Перші три роки я працював в лабораторії цифрових систем, де почав свою діяльність з нижньої сходинки - настроювача вузлів бортової цифрової обчислювальної машини. Ця спеціальність вважалася робочою, і настроювачі (дві людини) працювали на відрядній оплаті, отримуючи значно більше інженерів, у той час як я працював на фіксованому окладі техніка. Моя поява неминуче призводило до фінансових втрат двох інших настроювачів, оскільки число вузлів було обмежено лише досвідченими зразками, після виготовлення яких настроювачі займалися лише ремонтом при істотно меншій оплаті. Тим не менш мене прийняли дуже тепло і протягом місяця знайомили з тонкощами процесу налаштування. Ставлення до мене не змінилося і через пару місяців, коли я став налаштовувати в кілька разів більше вузлів, ніж мої колеги, і згодом, коли закінчилася масова настройка вузлів. Тобто для звичайних робочих хлопців спільну справу колективу лабораторії (створення досвідчених зразків БЦВМ) було важливіше їх особистих фінансових інтересів.
Робота в якості настроювача тривала недовго. Вже через кілька місяців мене стали залучати до інженерної роботі, причому не тільки в якості помічника. Характерною рисою лабораторії була повна відсутність субординації. Всі один до одного звертались по іменам, в тому числі і до начальника лабораторії. Цьому сприяла і невелика різниця у віці співробітників лабораторії, самому старшому з яких було менше 35 років. Начальник лабораторії або керівник групи не просто видавали завдання, а прагнули донести до кожного члена колективу цілі цього завдання і його роль для вирішення загальної задачі. Робочий день тривав з 9 ранку до 10-11 вечора, причому на суто добровільній основі і без будь-якої додаткової оплати. Зате ніхто не контролював час приходу і відходу співробітників, що для режимних підприємств було абсолютно нетипово.
У травні 1961 року мене перевели в лабораторію аналогових систем і призначили керівником найважливішого для організації (та й для країни) проекту. Ця лабораторія функціонувала з моменту заснування організації в 1945 році. Тому співробітники тут були старше за віком. Але атмосфера була така ж. Лише до начальника лабораторії всі зверталися по імені та по батькові, але не через його посади, а з-за віку і досвіду. Він провів всю війну на фронті, і прямо з армії його відрядили в тільки що утворене ОКБ. З усього колективу тільки я знав, що і як треба робити, оскільки був єдиним фахівцем в області цифрової техніки. І провідні інженери з 10-15-річним стажем без якогось внутрішнього опору виконували роль підсобних робітників, оскільки розуміли, що це необхідно для справи. Знову нагадаю, що до цього часу ніяких стимулів вже не було. І третій підрозділ нашого конструкторського бюро, з яким мені доводилося тісно взаємодіяти, працювало в такому ж стилі.
Ще одна деталь. За весь час роботи в ОКБ-590 (у січні 1963 року воно було ліквідоване, а всі співробітники разом з тематикою переведені в ОКБ-680, згодом НВО "Електроавтоматика") я ні разу не чув слово "партія". Кімната місцевкому була, а парткому не було. Тільки в 1963 році в новій організації я дізнався, що в лабораторії було досить багато членів партії, і мене відразу ж спробували загітувати на вступ, але я ухилився. Інакше мені не вдалося б у 1964 році покинути цю організацію. До речі, начальник ОКБ-590 в. І. Ланердин був безпартійним. Говорили, що на посаду начальника ОКБ Ланердина призначив особисто Сталін, а до цього під час війни він працював в США, відповідаючи за поставки в СРСР авіаційної техніки по ленд-лізу. На момент призначення йому було не більше 35 років.
В. А. Торгашев
