- Як-то, - розповідав Чарлі Чаплін, - я їхав в нью-йоркському метро. Прийшовши додому, знайшов у кишені золоті годинники. Розуму не міг докласти, як вони потрапили до мене. Вирішив віднести їх в поліцію. На наступний день принесли лист: "Дорогий містер Чаплін! Пише Вам професійний кишеньковий злодій. Вчора в метро я вкрав у одного пана золотий годинник, але, побачивши Вас, вирішив зробити подарунок і опустив їх у Вашу кишеню".

Пройшов рік. Поліція не знайшла злодія, не знайшла і господаря годин, і тому переслала години назад мені. В газетах писали про це, і ось через деякий час я отримав другий лист: "Дорогий містер Чаплін! Рік тому я їхав в метро, і в мене вкрали годинник. Я прочитав у газетах, що якийсь злодій подарував їх Вам. Нехай мої годинник залишаться у Вас, містер Чаплін. А так як я не менший шанувальник Вашого незвичайного таланту, ніж кишеньковий злодій, то посилаю до годинника і золотий ланцюжок".